 |
| Григорій Радченко. Джерело фото сайт Харківського національного медичного університету |
Вивчення біографії товариша Радченка демонструє типову долю радянського номенклатурного працівника: чесно працював на різних радянських посадах, там, куди посилала його партія.
А партія посилала його керувати радянськими органами в різних регіонах України, медичним інститутом, профосвітою, кінофабрикою, земельним відділом, й навіть на дипломатичну роботу, хоча в даному випадку то навряд чи були "дипломатична" робота, бо це була робота в консульстві у міжвоєнному Львові.
Й працював він доти, доки в катівнях НКВС його не примусили зізнатися у тому, що він ворог народу та звинуватили, що він належить до Організації українських націоналістів. Не більше та не менше. В результаті його засудили та відправили на Біломорканал, а потім, після завершення терміну ув'язнення, йому ще додали кілька років вже колимських таборів.
За офіційною версією Григорій Радченко десь там на Колимі й помер у 1940 році.
Хоча, є велика доля ймовірності, що в архівно-слідчій справі на товариша Радченка зберігається розстрільний акт за 1938 рік. Це ж була звичайна практика радянської системи приховувати розміри репресій. Й всім говорити, що людина померла від хвороби на далекій Півночі, хоча його вже кілька років як розстріляли в якомусь підвалі.
Для історії Херсонщини Григорій Радченко є цікавим і в першу чергу тому, що деякий час він очолював Херсонський окружний виконавчий комітет, тобто був радянським херсонським "губернатором". Повторюсь, "губернатор" - це перероблене з англійської, "урядовий чиновник", "керівник", а не з російської "царський" чи "путінський" "сатрап".
Дотичність до історії нашого краю й є причиною тому, що ми згадали про цю людину.
Головне джерело інформації - біографічна стаття у Вікіпедії.
Григорій Павлович Радченко (1 лютого 1890, Харківська губернія — 23 листопада 1940, Колима) — радянський дипломат, лікар, науковець. Ректор Харківського медичного інституту (1925–1927). Консул СРСР у Львові (1930–1933). Член ВУЦВК (1920).
Народився 1 лютого 1890 року в селі Дар-Надежда Сахновщанського повіту на Харківщині заможній сільській родині (батько мав 60 десятин землі).
Закінчив медичний факультет Московського університету, санітарний лікар. Знав кілька мов (чеську та французьку).
За революційну діяльність, був відправлений рядовим на фронт під час Першої світової війни, де він і вступив у партію більшовиків. Після жовтневого перевороту займався підпільною роботою в Україні, зокрема, він займався створенням партизанського загону на Миргородщині.
У 1919 році був заарештований денікінською контррозвідкою в Києві і близько місяця перебував у в'язниці, звідки його звільнила Червона армія.
Після звільнення Миргородського повіту від білогвардійців, Григорій Радченко став головою повітового виконкому і повітового парткомітету.
У 1920 році обирався членом ВУЦВК, у 1921 — делегатом VIII з'їзду партії більшовиків.
Григорій Радченко на початку двадцятих очолював працював у Кропивницькому (тоді називався спочатку Єлисаветград потім Зінов'ївськ), де очолював Єлисаветградський виконком, потім його перевели керувати Херсонським повітвиконкомом. З реорганізацією у лютому 1923 року Херсонського повіту у Херсонський округ, з приєднанням території колишнього Дніпровського повіту, товариш Радченко очолює Херсонський окружний виконавчий комітет. В серпні 1923 року він повертається до Зінов'євська де у 1923-1925 рр. очолював Зінов’ївський окрвиконком.
З травня 1925 по 1927 рік він працював ректором Харківського медичного інституту. В той час в інституті працювали заслужений професор Микола Бокаріус, професори Володимир Рубашкін, Василь Данилевський, Олександр Палладін, Володимир Шамов, Володимир Воробйов, Віктор Протопопов, Даміан Гриньов та інші. Керував ними 35-річний радянський функціонер.
У 1926 році Григорій Радченко входив до редакційної колегії журналу «Український медичний архів».
У лютому 1927 року він отримує посаду начальника Головпрофосвіти. До 1929 року керував роботою всіх навчальних закладів України, згодом нова посада - директора Київської кінофабрики. З 1930 року завідувач Київським окрземвідділом.
У 1930–1933 роках — консул СРСР у Польщі (Львів). Підтримував зв'язки із творчою інтелігенцією Львова, знайомиться з родиною Крушельницьких, письменниками Галаном, Косачем та іншими. Деяким з них, в тому числі Крушельницьким Івану та Володимиру, Ганні Галан, він видав візи на в'їзд до СРСР. Його фото можна побачити в спогадах Лариси Крушельницької «Рубали ліс» (2001): стилізований під сільського дядька високий і гладкий чоловік у підперезаній поясом вишитій сорочці та юхтових чоботях.
У 1933 році повертається в УРСР, де працює в системі Укркінохроніка.
У травні 1935 року був заарештований органами НКВС. Знаходився під слідством до листопада 1935 року, його звинувачували в «приналежності до контрреволюційної організації УВО ОУН», «будучи консулом СРСР у Львові, був зв'язаний з іноземним центром цієї організації та за його завданням вів контрреволюційну роботу в Україні. Видавав без дозволу Наркомата іноземних справ візи на в'їзд у СРСР терористам, що їхали для організації терористичних актів над відповідальними керівниками Радянської влади».
Хоча слідчі НКВС не змогли довести його "вину", але Г.П.Радченко був засуджений на 3 роки з відбуттям покарання в Біломоро-Балтійському таборі з утриманням на островах. У листопаді 1938 р. цей термін був подовжений ще на 5 років, з відбуванням терміну на Колимі. (До речі, не зрозуміло, якщо його "вина" не була доведена, чому його таки відправили до табору? - це запитання до укладача біографії Григорія Радченка. Необхідно почитати його архівно-слідчу справу).
23 листопада 1940 року помер на Колимі. У 1957 році його було реабілітовано посмертно.
Хочу зазначити, що працівники ЧК-ОГПУ-НКВС були ще тими фантазерами. Клєпали справи за рознарядкою та видумували різні фантастичні історії. Ці традиції збереглися й в сучасних нащадках радянських чекістів - російському ФСБ, які теж постійно щось видумують. Хоча, з іншого боку, те, що Григорія Радченка члени Організації Українських націоналістів могли переконати у своїх поглядах на фоні того, що відбувалося у радянській Україні, - як версія може мати місце.
Література про Григорія Радченка:
Історія Харківського державного медичного університету: 200 років / За ред. акад. А. Я. Циганенка — Харків: Контраст, 2005. — 742 с.
Перцева Ж. М. Радченко Григорій Павлович (1890–1940) / Ж. М. Перцева // Керівники вищої медичної школи: Харківський національний медичний університет / за заг. ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 100-104. - Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/28095/2/Керівники%20ВМШ.pdf.
Перцева Ж.Н. Радченко Григорий Павлович: Судьба, оборванная на взлете / Ж.Н. Перцева, О.Б. Иванская // Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – С. 363-367. - Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/28094.
Ірина Лопушинська. Перші особи Херсонського окружного виконавчого комітету// Історія в документах: Збірник наукових доповідей ІІІ архівних читань (Херсон, 20 квітня 2016 року). Упорядник: І. Ю. Сінкевич, Відповідальний за випуск: Г. Б. Проценко Державний архів Херсонської області. - Херсон : Айлант, 2016. - С. 23 - 28
Немає коментарів:
Дописати коментар