Такое себе

Хочу пояснить, что жанр этого блога - не художественно законченные, целостные статьи, ворох разных записей на одну тему. 

Большая записная книжка, то что копится в бесконечных папках на компе и скорее, просто пропадет. Хотелось ещё и свои записи разобрать и оставить. Но как это теперь сделать во время войны. Уцелели ли эти записи? Вряд ли. 

Тут и дате - в этой сообщении - своеобразная записная книжка...

Заметки листайте, если хочется:

Илья Кулик - к календарю. Август, ноябрь

22.09.2021 Чирков в своем очерке по истории Херсона пишет про собственно Херсон: "на месте слободы стал возникать город, который назывался форштадтом. А на востоке - военный форштадт"

Интересно - "на месте слободы".

22.09.2021 Улицы в Херсоне в старину как-то называлися. Потом забыли.

Считается, что названия улицы в Херсоне получили в 1833 году, с момента утверждения Плана Херсона Николаем Первым. Главное, что требовал Император, чтобы названия улиц вызывали чувство патриотизма к России. Вот так и появились у нас Суворовская, Румянцевская, Кутузовская, Потемкинская и прочие ура-патриотические улицы

Следующий этап утверждения - это был план города Херсона, утвержденный в 1855 году. На нем зафиксированы улицы и площади. Обратите внмания - утвержденные императором. Це неабищо.

Следующий раз утверждался план в 1876 году



15.05.2020 Первые правила дорожного движения для автомобилей в Херсоне


23. 06. 2020 року. Херсонець Олександр Кулик - перший редактор україномовної газети Автономної республіки Крим "Кримська світлиця"

Чомусь вважається, що в Кримській області та у Севастополі не було за часів УРСР україномовних газет. Дійсно, я не пам'ятаю чи були україномовні місцеві газети. Можливо, були, можливо - ні. Треба дивитися. Пам'ятаю, що мої родичі покупали лише російські газети.


Перечитав перший випуск газети "Кримська світлиця та отримав відповідь на своє запитання: Україномовна (звісно) радянська газета "Радянський Крим" разом із "Крымской правдой" виходила у другій половини 50-х років ()1956 - 1960 рр). Її наклад був 50 тис. примірників. Наклад російськомовної  газети "Крымская правда" - 100 тис. примірників. Пізніше "Радянський Крим" був закритий й залишилась лише "Крымская правда", яка виходила двома мовами.

Про це йдеться в статті Івана Тимошенка "Була така газета" ("Кримська світлиця", № 1, 31 грудня 1992 рік)

З 1992 року в Криму знов з'являється україномовне видання. Його першим редактором став голова Кримського товариства "Просвіта" уродженець з села Хрестівка Чаплинського району  Олександр Кулик.

Олександр Кулик [1952-2010]   письменник, публіцист. Фото з сайту "Краєзнавство Таврії"

 Біографічні відомості з двох сайтів
 
КУЛИК ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ
[1952-2010] 
письменник, публіцист
 Кулик Олександр Павлович народився в с. Хрестівці Чаплинського району Херсонської області в сім'ї  сільського вчителя.  Батько Кулик Павло Андрійович – вчитель Хрестівської середньої школи, мати – Кулик Катерина Марківна – вихователь Хрестівського дитячого садка.

Життєвий шлях
Після закінчення Хрестівської школи у 1970 році вступив до Сімферопольського державного університету, історичний факультет якого закінчив 1973 року.
Закінчивши університет, О. Кулик працює вихователем професійно-технічного училища, служить в армії. Після демобілізації повертається до Криму. 
 Деякий час був заступником головного редактора видавництва "Таврія".

Потім – засновник і головний редактор всеукраїнської громадсько-політичної і літературної газети "Кримська світлиця" - першого українського часопису в автономній Республіці Крим. Він же й голова Всекримського Товариства "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка.

Працював власним кореспондентом газети Кабінету Міністрів України “Урядовий кур’єр” по Автономній республіці Крим.

письменник
1983 року у видавництві "Таврія" з'явилася перша збірка О. Кулика "Залітки", до якої увійшли три повісті - "Лютневі "вікна", "Біля моря", "Марафон", низка оповідань та новел. 
З 1988 року Олександр Кулик - член Національної Спілки письменників України. 
У 2002 році з’являється збірка «Міраж».

нагороди
За видатні заслуги  перед Українським козацтвом у справі захисту незалежності, територіальної цілісності, обороноздатності, безпеки України, у справі військово-патріотичного виховання молоді йому присвоєно козацьке військове звання – генерал-хорунжий. За вагомий внесок у справу розвитку, відродження та єдності Українського козацтва, ствердження національної ідеї, розбудови державності Олександра Павловича Кулика нагороджено орденом українського козацтва ІV ступеня «Віра»


Ще одна біографія:
Кулик Олександр Павлович (1952-2010) журналіст, письменник
Народився  4  червня  1952  року  в  селі  Хрестовці  Чаплинського  району Херсонської області в родині вчителя.

Вищу освіту здобув на історичному факультеті  Сімферопольського державного університету. 

Із1973 працював вихователем в професійно-технічному училищі. 
З 1974р. по 1985р. -редактор видавництва “Таврія”. 

В 1987 –1992 –керівник редколегії Кримської республіканської “Книги пам’яті”. 

В 1992 –1995 –головний редактор всеукраїнської газети “Кримська світлиця”, а з 1995 р. –кореспондент газети “Урядовий кур’єр” у Криму.

Автор книжок „Залітки”,”Велика перерва”, „Відкритий урок”, „Сезон дощів і сповідань”.

Член  Національної  спілки  письменників  України  з  1987  року,  заслужений журналіст Автономної Республіки Крим з 2002 року.

Жив і працював в Сімферополі.

Твори
1.Відкритий урок: повість, оповід. –Сімферополь: Таврія, 1987. –219c.
2.Сезон дощів і сповідань: повість, оповід. –Київ: Молодь, 1990. –160 с.
3.Залітки: повісті, оповід.,новели / худож. В.А.Міцук. –Сімферополь: Таврія, 1983.-144 с. :ілюстр.
4.Виливали ховрахів: оповід.// Білий берег: укр.проза Херсонщини кінця ХХ –початку ХХІ ст./ ред.: В.Піддубняк[та ін.].–Херсон: Наддніпряночка, 2009.-С.147-152.
5.Толока  : оповідання  // Вісник  Таврійської  фундації  :  (осередку  вивчення української діаспори). Вип. 8/ Мін-во освіти і науки України. -Київ : Херсон : Просвіта, 2017. –С. 162-166

Про нього
6.Олександр Кулик // Білий берег: укр.проза Херсонщини кінця ХХ –початку ХХІ ст./ ред.: В.Піддубняк[та ін.].–Херсон: Наддніпряночка, 2009.-С.146.

Довідкові видання
7.Каляка, М. М. Кулик ОлександрПавлович //Літературна лоція Херсонщини (ХІІ-початок ХХІ ст.): довід./ М. Каляка;ред. Вік-Кошовий.–Херсон: Просвіта, 2009.-С.200.

Перший номер газети "Кримська світлиця". грудень 1992 року

Про газету "Кримська світлиця"
«Кримська світлиця» — всеукраїнська літературно-художня і публіцистична газета, що видається з 31 грудня 1992 року. 
Пдф-архів газети за посиланням

Засновники газети — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка .
Вдиавець: громадська організація "Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім». 

Головний редактор на теперешній час — Андрій Щекун.
Першим редактором газети був письменник Олександр Кулик, потім — Володимир Миткалик (з квітня 1995 — 27 жовтня 2000), Леонід Пілунський (у 2010 році), Віктор Качула (2000—2009, 2011 — травень 2016), Віктор Мержвинський (2016 — лютий 2019).

Після приходу до влади Віктора Януковича, у квітні 2010 року газета припинила вихід як друковане видання. Під час боротьби за існування газети було створено сайт «За українську „Кримську світлицю!“», де опубліковано вимоги читачів в друкованому та звуковому форматах.

На підставі рішення Київського районного суду м. Сімферополя (справа № 2-3116/10 від 9 липня 2010 р.) наказом № 35-К директора ДП «Газетно-журнальне видавництво Мінкультури України» 14 жовтня 2010 Віктора Качулу було поновлено на посаді головного редактора. 

Випуск «Кримської світлиці» було відновлено 22 жовтня 2010 року, відтоді номери газети подаються на офіційному сайті у PDF-форматі. Із липня 2011 року газета знову почала друкуватися у звичному читачам форматі.

З листопада 2011 року «Кримську світлицю» можна знову передплатити на пошті за індексом газети в каталозі передплатних видань України «90269».

Через окупацію Кримського півострова, Національне газетно-журнальне видавництво припинило випуск газети у друкованому вигляді у травні 2015 року. 

Відтоді видання існувало тільки в електронному вигляді.

У 2016 році відбувся конкурс на посаду головного редактора «Кримської світлиці», оголошений Національним газетно-журнальним видавництвом. Його виграв кримчанин, кандидат філологічних наук, учасник АТО Віктор Мержвинський. 
Відновлена редакція, повністю сформована з кримчан, що вимушені були переміститися до Києва, відновила щотижневий випуск друкованого варіанту газети в місті Києві.

Видавцем газети було ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» у підпорядкуванні Міністерства культури України. Редакція газети «Кримська світлиця» входила до складу цього державного підприємства окремим структурним підрозділом згідно Статуту.

У липні 2016 перше число оновленого друковано видання «Кримської світлиці» вийшло друком у місті Києві. Наклад видання 1000 примірників щотижнево. Відновлено також було на 2017 рік передплату, зберігши передплатний індекс видання «90269».
Реформування 2019 року

До 31 грудня 2018 року одним із співзасновників газети було Міністерство культури України.

6 лютого 2019 року газета «Кримська світлиця» отримала нове свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 23715-13555Р. Засновниками газети виступили Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка та громадська організація "Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

Після отримання нового свідоцтва редакцію очолив відомий громадський діяч, видавець і журналіст Андрій Щекун.

Газета «Кримська світлиця»: сучасний розвиток

Починаючи з квітня 2017 року у вихідних даних друкованої версії газети «Кримська світлиця» зазначено ліцензування CC BY. Таким чином «Кримська світлиця» стала одним із перших в Україні друкованих засобів масової інформації, що видаються під ліцензією Creative Commons. 
На Вікісховище було завантажено pdf-архів газети, що постійно оновлюється.

За статтю «Ханська Україна», надруковану в газеті «Кримська світлиця», 2018 року лауреатом Премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики став письменник-публіцист, член НСЖУ Євген Букет.

У червні 2020 року газета «Кримська світлиця» виступила співзасновником інтернет-проєкту «Крим — це Україна» — онлайн-банку архівних, музейних, науково-публіцистичних, просвітницьких та інформаційно-аналітичних матеріалів на підтвердження тісного зв'язку Криму з материковою Україною.

З березня 2020 року редакція газети «Кримська світлиця» спільно з редакцією газета «Урядовий кур'єр» видає сторінку «Кримські реалії» на шпальтах газети «Урядовий кур'єр».

 сторінка газети у Фейсбуці


15.05.2020 Первые правила дорожного движения для автомобилей в Херсоне

Фрикке Вильгельм Юлиус. Гласный Херсонской городской думы с 1909. 1912, 1914 - надворный советник - член управы, 2 часть, Греческая, собственный дом, 

"Член городской управы В.Ю.Фрикке препроводил на рассмотрение думы составленный им проект обязательных постановлений о порядке езды на автомобилях и других автоматических экипажах в пределах г. Херсона".
Источник сообщения "Газетные старости" (24 февраля 1912 года)

В доме Фрикке жил  будущий организатор пожарного дела, а в 1914 году гласный Херсонской городской думы Константин Яичков


Фрикке, Лонгин Христианович

— живописец-пейзажист (1820—1893). В 1833 г. поступил в Императорскую академию художеств, был в ней учеником профессора M. H. Воробьева и во время прохождения ее курса получил в награду за свои успехи большую серебряную медаль в 1835 г., малую золотую медаль в 1837 г. и неоднократно похвалу академического совета. Выпущен из академии в 1839 г. с чином XIV класса и большой золотой медалью, присужденной ему за "Вид в окрестности Дерпта". Вслед за тем был отправлен в чужие края для дальнейшего усовершенствования. Проведя шесть лет в Италии, в 1847 г. возвратился в СПб. и за работы, исполненные за границей, был возведен в звание академика. После того являлся со своими произведениями на академических выставках только два раза, в 1854 и 1855 гг., вскоре совсем бросил художественное поприще, поселился в Крыму, где и умер. Картины Фрикке отличаются точностью рисунка и верной передачей линейной перспективы, но условны и вялы в тонах. Как на образец его живописи можно указать на "Вид в имении Фаль, неподалеку от Ревеля", находящийся в музее императора Александра III в СПб.

Илья́ Алекса́ндрович Кули́к (2 августа 1924 — 29 ноября 1942) — руководитель Херсонской подпольной молодёжной организации «Патриот Родины» во время Великой Отечественной войны. Герой Советского Союза (1965). 

Родился 2 августа 1924 года в Херсоне[1]. Украинец.

21 июня 1941 года окончил 10 классов 27-й средней школы города Херсон[1].

После начала Великой Отечественной войны обратился в военкомат с заявлением о зачислении добровольцем в действующую армию, но в связи с 17-летним возрастом заявление было отклонено. По поручению председателя Херсонского городского совета А. К. Ладычука стал организатором комсомольской дружины противовоздушной обороны[1].

Осенью 1941 года организовал подпольную организацию[1].

Участвовал в операции по хищению имущества с немецкого продовольственного склада в районе железнодорожного вокзала (в результате которой подпольщики похитили несколько мешков с консервами, шоколадом и медикаментами, а также комплект офицерской униформы)[1].

Участвовал в налёте на кассу паровозного депо, похищенные из кассы денежные средства были израсходованы на освобождение трёх пленных командиров РККА (за взятку военврач 2-го ранга С. К. Конотоп, лейтенант Коренин и старшина флота Лютый были внесены в списки умерших и вывезены на кладбище), их размещение в городе и обеспечение продовольствием и медикаментами[1].

В марте 1942 года вместе с двумя другими подпольщиками выполнил диверсию на линии телефонной связи между Херсоном и пригородным селом Антоновка, где немцы пытались навести мост через Днепр (на месте обрыва линии установили и замаскировали мину, на которой подорвались солдаты, отправленные восстановить связь - взрывом мины один был убит, ещё несколько получили ранения)[1].

В апреле 1942 года в составе группы подпольщиков совершил диверсию на маслозаводе - разоружив и связав охранника, участники операции взломали двери склада, где хранилось подготовленное к отправке в Германию масло и с нескольких сторон подожгли его. Пожар стал причиной объявленной в городе тревоги и на обратном пути Кулик и Е. Пасечник были арестованы патрулём. С помощью подпольщика, который передал в камеру напильник, они сумели бежать, но после этого были вынуждены перейти на нелегальное положение[1].

В начале ноября 1942 года, переодевшись в немецкую форму, Кулик остановил легковую машину с немецкими офицерами и застрелил из пистолета пассажиров (майора и обер-лейтенанта немецкой армии), однако водитель успел сбежать и поднял тревогу. На следующий день личность нападавшего была установлена и Кулик был вынужден скрываться, часто меняя места проживания[1].

29 ноября 1942 был окружён в Щемилевском переулке и погиб в перестрелке с группой захвата[1].

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1965 года за особые заслуги, мужество и героизм, проявленные в борьбе против немецко-фашистских захватчиков в период Великой Отечественной войны, Илье Александровичу Кулику посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.

В честь Ильи Кулика названа одна из центральных улиц города Херсона.[2]