29 квітня 1938 рік Херсонський нафтопереробний завод дав першу продукцію. Як відбувалося будівництво заводу - в статті 1998 року.
Тридцяті роки були переломними в житті нашого народу: велика країна остаточно змінила своє обличчя, перетворившись в могутню державу, економічно незалежну, яка самостійно виробляла усе необхідне для народного господарства. Вже після неймовірно тяжких років перших двох п’ятирічок, 80% продукції надавали новозведені або повністю реконструйовані підприємства.
Вся країна перетворилася на суцільне будівництво. У середині тридцятих років на теренах Радянського Союзу будувалося одночасно 182 великих промислових об’єкта, серед яких були 57 машинобудівних, 18 металургійних, 13 нафтопереробних. Один з тих нафтопереробних заводів будувався якраз у нашому місті. Днями Херсонському нафтопереробному заводу виповнюється 60 років. Про його появу і йдеться у нашій розповіді.
В червні 1935 року Одеський обласний виконавчий комітет (а Херсонщина тоді входила до Одеської області) ухвалив розпочати спорудження крекінг-заводів у Херсоні та Одесі, надавши земельні ділянки під їх будівництво. Вже в жовтні перші будівельники оселилися в гуртожитках на Одеській площі. Ними стали селяни з навколишніх сіл та робітники з інших міст. Основу будівельників складали фахівці тресту “Союзтеплобудівництво”, які працювали у різних куточках країни.
Наприклад, начальник херсонського відділення Союзтеплобудівництво” Олександр Лукашев з успіхом працював у місті Горькому, а головний виконроб Хромов відповідав за монтаж обладнання Липецького металургійного заводу, інші приїхали з Хабаровська, Москви, Середньої Азії. Через півроку загальна численність будівельників досягла тисячі чоловік і продовжувала зростати.
Робота проходила в тяжких умовах: недостатність обладнання, інструментів, людям доводилось працювати під час проведення нафтопроводу від Нафтогавані до будівничого майданчика у болоті, серед озер, прорубуватись крізь очерет – цитую документ того часу – “в буквальном смысле слова по колено в воде, в более глубоких местах на подмостках”.
Не краще були справи на самому майданчику. Керівництву будівництва доводилось проявляти дива винахідливості. Наприклад, під час монтажу нафторезервуарів замість необхідних спеціальних брусків використовувались звичайна розпилена деревина.
Десятиднівки стаханівського руху, які з лютого 1936-го регулярно проводились під час будівництва за розпорядженням зверху, регулярно же були під зривом. Робітникам не вистачало цвяхів, цегли, толю, пиломатеріалів тощо, а майстрам приходилось пояснювати у звітах чому мало стаханівців. З-за тяжкої праці та умов життя робітники намагалися піти з будівництва. Їм не віддавали паспорти...
Героїчними зусиллями будівництво крекінг-заводу продовжувалось. В квітні 1936 року за успішну працю велика група робітників на чолі з начальником будівництва Олександром Лукашевим була премійована. Хто отримав патефон з платівками, хто костюми, хто грамоти в урочистій обстановці. А попереду був жорстокий графік виконання робіт. В листопаді 1936 року, тобто через рік будівництва необхідно було здати перший крекінг, а ще через рік пустити завод.
До Херсону пішло перше обладнання, - перший брак рідного виробництва. У справах державного архіву зберігаються десятки актів по виявленню несправних механізмів: не дотримувались технологічні норми, порушувались вимоги зборки. Незабаром робітників чекало нове лихо: затримка платні. Її не отримували по кілька місяців. Це сталося тому, що робота виконувалось, а її не приймали, обладнання ремонтували, а за це нічого не отримували. Більше того, - зривалися затверджені урядом строки пуску заводу.
В кінці 37-го винуватців знайшли швидко…На будівництві пройшли перші арешти. Потім ще, і ще. Так, 9 грудня 1937 року був заарештований майстер теплового цеху, який напередодні Виборів до Верховної Ради все цікавився у агітаторів, чому висувається тільки одна кандидатура і чому всі повинні за неї голосувати. Виявилось, що цей майстер у минулому розкуркулений, переховувався під чужим прізвищем і “навмисно займався шкідництвом під керівництвом начальника будівництва”. В ніч з 15 на 16 грудня заарештували і Олександра Лукашева, а потім головного виконроба монтажу усіх агрегатів Крекінг-заводу Василя Щепкіна, бригадира монтажної бригади Івана Абашкіна та інших.
На допитах в НКВС з них вимагали зізнання в навмисному шкідництві, затримки платні, контрреволюційній агітації тощо. Звинувачені намагалися пояснити, що обладнання вітчизняного виробництва має суцільний брак, що досвідчених працівників мало. Василь Щепкін зізнався, що не перевірив, як монтажники закрутили пробки на насосі... Через два тижні слідства судова трійка ухвалила розстріляти Олександра Лукашева та розкуркуленого, не в міру допитливого майстра. Інших відправили на різні строки ув’язнення.
А будівництво Крекінг-заводу вступало у завершальну фазу. Останні повідомлення про будівництво нагадують фронтові, і, нарешті, остання телеграма, що датована 29 квітня 1938 роком: “Крекінг пущений вчора, сьогодні отриманий перший бензин”.
Херсонський нафтозавод запрацював. Країна отримала новий важливий промисловий об’єкт. Один з 182, які будувалися у середині тридцятих…
А ще через двадцять років репресованим під час будівництва Херсонського крекінгу повернули чесні імена. Життя, нажаль, ніхто вже не міг їм повернути.
Дементій Бєлий, 1998 рік
Немає коментарів:
Дописати коментар