середа, 17 червня 2020 р.

Олег Лиховид. Татарські та монгольські назви на карті Голопристанщини

Нижнє Придніпров'є з атласу М. Квад (1600 р.) Джерело: www.krimoved-library.ru
Нижнє Придніпров'є з атласу М. Квад (1600 р.) Джерело: www.krimoved-library.ru

В голопристанській газеті "Тронка" днями була опублікована стаття відомого краєзнавця Олега Лиховида на тему татарських та монгольських назв на карті Голопристанського района. Ми любимо Олега Миколайовича, є прихильниками його творчості. Далі - текст.

На диво, і досі в краєзнавчих згадках поширена думка, що назви сіл Кардашинка, Келегеї, Чулаківка та Облої походять від імен козаків або селян Кардаша, Келегея, Чулака та Облойського. Щодо села Облої в моїй статті в газеті «Тронка» за ЗО квітня було доведено, що назва походить не від прізвища селянина Облойського, а є давньою назвою татарського походження. Дивно також, що в назвах деяких сіл Голопристанщини місцеві пошуковці вбачають навіть латинські та грецькі корені. Та коли в журналі «Українська мова» № 4 за 2011 рік прочитав, що назва села Бехтери походить від прізвиська Бехтер, то знову взявся за перо.

Відразу зазначу: газета - не науковий журнал, тож наводити перелік архівних джерел не буду. Але зауважу, що лише стосовно невеличкого села Облої в журналі «Географія та економіка» мною було вказано 45 джерел, із них більша частина XVIII ст. та ще й укладені іноземними мовами. По селах, котрі будуть наведено далі, таких джерел - кілька сотень.

Дійсно, на території сучасної Голопристанщини було і залишається багато назв татарського походження, а деякі села і досі зберегли свої майже історичні назви. Причому корені цих назв дуже давні й навіть не татарські, а монгольські. Також назви цих сіл скоріше за все не є антропонімами, тобто назвами, утвореними від власних імен людей.

Проте, почнемо з районного центру. Назва Гола Пристань, звичайно, має українсько-російське походження, від початку поселення іменується у козаків як Голий Перевіз. Проте в Конвенції з Туреччиною «Про кордони» від 4 квітня 1775 року вказується татарська (турецька) назва Голого Перевозу — Куршун Лигєчіди.

Хоча документ був частиною російського законодавства, в Топографічному описі цих земель, що були зроблені відразу після приєднання, в 1774 році, вказується інша назва — Коршунли Гечіди. В «Архіві Коша Нової Запорозької Січі» з 1743 року по 1750 рік згадується урочище Коршунли або Куршунли, Коршунський або Куршунський перевіз, та річка Коршунка. Це все назва однієї місцевості, яка локалізується в районі сучасної Голої Пристані.

Місцевість ця була відома тим, що тут козаки переганяли коней та худобу, відібрані у татар і ногайців. У назві Коршунли Гечіди друга частина походить від татарського (турецького) слова «гечіт», що означає переправу або українською — перевіз.

Перша частина назви Коршунли, в свою чергу, походить від кореня «коршун» і означає птаха, котрий українською звучить як «шуліка» та татарського афікса -li (-li, -lu, -lu), що є словотворчий та утворює прикметники, що вказують на приналежність. Загальна татарська назва перекладається як Перевіз Шуліки. «Куршун» в перекладі з татарської означає метал свинець, тобто загальна назва могла б перекладатися, як Свинцевий Перевіз. Та все ж переправи у тюркських народів частіше ототожнювалися з перельотом птаха.

Назва села Бехтери - це абсолютно не місцева назва. Юрт (село) Бехтери 1900 року значився в 90 верстах від Тобольська, що в Російській Федерації. Уздовж річки Тобол, станом на 1952 рік, існували села Верхні Бехтери та Нижні Бехтери. Тому не треба в цій назві шукати латинські корені. Назва ж села в Голопристанському районі завдячує поширеному в Україні в XV-XVII ст.ст. захисному металевому обладунку воїнів.

Бехтер - саме так називався тодішній бронежилет, котрий набирався з металевих квадратних пластинок, вони з'єднувалися кільцями у кілька рядів та важив до 7 кг.

У Польщі та Росії цей панцерник теж називався «бехтер» і відповідно назва потрапила до «Історичного словника Української мови» та до «Російського етимологічного словника».

Проте слово це навіть не татарського, а монгольського походження. Слово «бехтер» закріпилося в киргизькій, узбецькій, турецькій та навіть бурятській мові. Власне Бехтером звали рідного брата засновника Монгольської імперії — Чингізхана. Ім'я, як і назва обладунків, походить від слова «бекте», що означає міцний.

Саме поселення Бекте зустрічається на російських військових картах 1736 року, на схід від поселення Аблоги (Аблої) та північніше острова Тендра. Поселення Бекте знаходиться в місці, де й сьогодні розташоване село Бехтери, а в німецькомовних (ан- гло- та франкомовних) картах значиться вже як Behter (іноді як Benter).

На карту 1736 року наносилися населені пункти, що були виявлені в результаті походу російського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Михайла Івановича Леонтьева від Каланчака на Кінбурн.

Можна навіть орієнтовно вказати дату, коли російські військові вперше побували в населеному пункті та почули назву Бехтер — це було ЗО травня 1736 року за старим стилем. Але це не дата заснування села, і навіть не дата появи назви. Назва «бехтер» закріпилася на просторах великих степів колись захоплених кіннотою Монгольської імперії, а населені пункти з назвою Бехтер зустрічаються в різних джерелах, починаючи з XVII ст.

На місці сучасного села назва Behter, Benter та Bender зустрічається аж до 1774 року. Правда Benter (Bender) в татарській та турецькій мовах має значення дамби, запруди або сажалки, але воно відводить нас від сучасної назви. Хоча в картографії часто зустрічалися випадки заміни назв на схожі за написанням, але інші за значенням.

У згаданому випадку інше значення могло стосуватися трьох озер. На карті 1775 року на місці сучасного села вказується назва «бывшая деревни». А на карті Дніпровського повіту 1792 року та на аналогічній їй карті 1800 року вказується Копані Бехтер, але це не назва села, це назва криниці.

Сучасний Збур'ївський кут теж мав татарську назву. Так, в Конвенції з Туреччиною «Про кордони» від 4 квітня 1775 року вказується татарська (турецька) назва Збур'ївського кута — Ахджебу. Хоча документ був частиною російського законодавства, в Топографічному описі цих земель, що були зроблені відразу після приєднання, в 1774 році, вказується інша назва — Гаджебу. Перша частина назви «ah-» є вираженням радості, але скоріше від початку звучала як «ак» — білий. Частина назви «джебе» в монгольській, киргизькій та ряді інших східних мов означає стрілу. До речі, Чингізхан дав ім'я Джебе своєму кращому полководцю. Тобто Збур'ївський кут пов'язувався з білою стрілою. Переправи у тюркських народів ототожнювалися з перельотом птаха або перельотом стріли.

Кардашинка отримала свою назву не від козака Кардаша, а від кардаш-козаків. Слово «кардаш» у кримських татар означало єдиноутробного брата. Уже в XVII ст. в Україні та навіть у Польщі це слово вживалось у значенні «товариш» або «друг».

Турецький мандрівник Евлія Челебі, котрий побував на території сучасної Голопристанщини двічі — в червні 1665 року та в березні 1667 року, вказував, що кардашами називають козаків, які були в братерських відносинах із кримським ханом Мухамед-Гіреєм III, з 1624 року. А турецький історик Мустафа Наїми пише, що саме Богдану Хмельницькому турки дали прізвисько кардаш-козак.

У Реєстрі Війська Запорозького 1649 року прізвище Кардаш у козаків вже зустрічається 5 разів, а у Реєстрі 1756 року лише раз. До речі козаків, які промишляли поблизу сучасного села Бехтери, той же Евлія Челебі називає невірними та злодіями.

Десь 1671 року кардаш-козаки влаштували паланку на острові при впадінні річки Чайки у лиман. Лист кошового отамана Івана Сірка гетьману Івану Самойловичу з Кардашину датується 14 липня 1678 року. Отже острів першим отримав назву Кардашин, проте назву цю дали татари, оскільки афікс «-ын» у татарській мові є афіксом, що утворює з іменників прикметники з ознаками належності.

Якби назву давали самі козаки, то тогочасною українською мовою острів би називався «Кардашской» або «Кардашський». Пізніше лиман отримав назву — Кардашинський, і ліс теж — Кардашинський. Ці назви давали українці, вважаючи татарське слово іменником, а фактично утворили з іншомовного прикметника власний прикметник. Ліс, правда, мав і аналогічну татарську назву Кардаш-орман, тобто братський ліс.

А далі почали засновуватися села. Кардашинка була першою — вже 1775 року тут вказується церква. Кардашинка - це вже назва, яку дали селу українські поселяни, взявши слово «кардашин» як корінь, при цьому поселяни могли й не знати значення даного слова. Далі назви поширюються способом метонімії та відповідають принципу топонімічної рядності, тобто в назві є прикметна частина. Якщо є Велика, значить має бути і Мала, і навпаки.

Попередня назва села Гладківка — Келегеї, і це також не місцева назва. Назва ця набагато старше, ніж вважають місцеві, і звичайно ж селянин з подібним прізвищем село не засновував. У Сибіру, в Горно-Алтайській автономній області, є річка Келегей, і опис її сягає 1861 року. А наше невеличке татарське село Келе згадується восени 1748 року в «Архіві Коша Нової Запорозької Січі». Тоді запорожці напали на жителів цього поселення та відібрали у них табун у сімдесят коней і, незважаючи на погоню, переправили їх через Куршунський перевіз, тобто поблизу сучасної Голої Пристані.

За описами та картами, село Келе мало б знаходитися десь між сучасними Буркутами та Голою Пристанню, а тут і нині сіл не так вже й багато. В монгольській мові «келе» означає язик. А слово «келегей» в монгольській та киргизькій мовах однаково вказує на заїку або німого, якщо дослівно це людина з вадами язика. Келегей - це лексема, поширена в тунгуських та ман- журських мовах. Келегей - це також ім'я монгольського духа, котрий не може говорити, але бачить минуле. Келегей цей живе на шостому небі, тому шамани викликали його за допомогою особливого ритуалу. Тобто Келегей - це персонаж, який має відношення як до релігії, так і до казок.

Але з часів приєднання цих земель до Російської імперії з'являється назва Келегейські кучугури.

На карті Дніпровського повіту 1792 року та на аналогічній їй карті 1800 року щоправда вказується назва Кинигейські кучугури. Але пізніше повертається історична назва. В офіційному виданні губернії 1864 року значаться Килигейські хутори, а 1915 року теж в офіційному губернському видані - Келегейські хутори. Це окрема історія, коли російська влада намагалася стерти з карт монгольські та татарські назви, але народ їх пам'ятав.

На місці сучасного села Іванівка була татарська стоянка (долина) Копкую. Турецький мандрівник Евлія Челебі, в червні 1665 року, згадує, що на піщаних землях є криниці з чудовою смачною водою та не має й слідів будь-яких будівель. У Конвенції з Туреччиною «Про кордони» від 4 квітня 1775 року вказується російська назва Копкую — Кам'яна криниця. На російській карті 1800 року вказується назва Мурована криниця. Сьогодні назва вже не використовується, проте криниця збереглася.

Чулаківка мала свою легенду про заснування українським козаком. На жаль, у Реєстрі Війська Запорозького 1649 року ім'я та прізвище Чулак відсутнє, як і у Реєстрі 1756 року. Проте на території Китаю (на кордоні з Казахстаном) одна гора і досі носить назву Чулак. Татарське слово «чулак» перекладається як сухорукий та співзвучне з аналогічними киргизьким «чолак», азербайджанським «чолаг», узбецьким «чулок» та туркменським «чолак». Всі вони означають сухорукого, однорукого або каліку. У козаків такого ім'я не було на відміну від турків.

Зважаючи на походження назви, це не досить поширене ім'я, але відомий турецький поет XVII ст. Юсуф Набі назвав головного героя своєї поеми Чолак — такий собі турецький Робін Гуд. У документі 1752 року з «Архіву Коша Нової Запорозької Січі» двічі згадується в степу урочище Чула. Серед інших назв згадується Кардашин, Каланчак, Чаплинка, Каїри і т.д., тож можливо Чула - це саме наше урочище. А от вперше на російських картах село Чулаківка вказується в 1839 році. Потім, правда, спостерігається бажання русифікувати назву до Чулківка. А потім придумується легенда про козака.

Тофія — назва озера поблизу села Петрівка Новософїївської сільської ради. Деякі місцеві пошуковці вбачають в назві грецькі корені, мовляв тут був скіфський курган от і назва від грецької tofos — могила. На жаль, грецькі назви, як і латинські, на теренах південної Херсонщини до сьогодні не збереглися.

Тофія - назва татарська і походить від шапочки, котра по-різному називається у різних тюркських народів — тафья, тохья або такія. Саме так і виглядають багато курганів на півдні Херсонщини. Нині, правда, неподалік села Петрівка кургани не реєструються, а от на карті 1859 року на захід від села Новософіївка зображено місцевість Велика Тофія, а на схід від села — Мала Тофія. Тофій також є власним чоловічим ім'ям ряду східних народів, зокрема киргизів. А киргизи проживали на півдні сучасної Херсонщини, у складі Джамбуйлуцької орди з 1728 по 1783 рік.

Це далеко не всі татарські та монгольські назви Голопристанщини. Те, що назви збереглися, свідчить про факт тривалого одночасного проживання різних народів на певній території.

Дещо з викладеного ґрунтується на стародавніх картах та архівних матеріалах і є доведеними фактами. Дещо з викладеного є лише припущення автора, або кількох авторів, що базується на аналізі, порівнянні та знанні епохи, мов, традицій, а іноді навіть і особливостей географічних об'єктів та рельєфу. Та все ж справа потребує більш ретельного пошуку фахівцями цих напрямків. А от легенди мають успадковуватися, а не вигадуватися.

Олег ЛИХОВИД, автор 27 книг, уродженець Голої Пристані.
Газета «Тронка» 4 червня 2020 року



Карти Криму та Нижнього Придніпров'я

Tavrica Cheronesvs, Nolfra etate Przecopsca, et Gazara dicitur









2 коментарі:

  1. Дякую.Дуже цікава розповідь.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мы рады, что Вам понравился рассказ Олега Николаевича. Он один из немногих авторитетных специалистов по истории нашего края

      Видалити