Роль монументальної пропаганди у формуванні унікальної регіональної ідентичності

На Херсонщині є унікальний куток, в якому зусиллями багаторічної радянської пропаганди створено своєрідну специфічну регіональну ідентичність - радянських херсонців. До речі, в тих краях між Новою Каховкою та Каховкою багато років перемагали різні комуністичні сили - від радикальних прогресивних соціалістів до регіоналів та проросійських партій - останні уособлювали КПСС 2.0. 

 

Ця регіональна ідентичність склалася завдяки різним факторам, але далеко не останнє значення мав культ Каховського плацдарму. 

Навколо Каховського плацдарму та його радянських героїв виріс цілий культурний пласт. Місцеві пишалися тим, що Каховку знають. Про неї співають, знімають фільми, пишуть картини, в честь їхнього міста називають вулиці в столицях. Всюди стоять пам'ятники, що присвячені цьому епізоду громадянської війни. 

Найбільш яскравим пам'ятником була й залишається "Легендарна Тачанка". До неї возили туристів з усіх куточків колишнього СРСР.

Були й інші пам'ятники в тому заповідному комуністичному кутку. Серед них й скульптурна композиція з двох фігур.

Про неї й мова.   Опис та фото пам'ятника взятий зі сторінки Пам'ятники Нової Каховки

Біографічні відомості - з Вікіпедії та інших енциклопедичних ресурсів. 

Пам’ятник героям громадянської війни (встановлений у 1967 році)

Місцезнаходження: на перехресті Північно-Кримського каналу та автошляху   Рені-Ростов

На верхній бровці лівобережного пагорба Північно-Кримського каналу, біля мосту, 5 листопада 1967 року, до 50-річчя Жовтневої революції, було установлено пам’ятник героям громадянської війни. Пам’ятник являє собою двох-фігурну скульптуру червоноармійця і матроса часів громадянської війни, які символізують героїзм і мужність воїнів Червоної Армії в боротьбі проти білополяків та врангелівців у 1920 році.     

Автор проекту - скульптор, професор Вронський М.К. та скульптор, Герой Радянського Союзу, Канаєв О.Ф.

Олексій Федорович Канаєв (рос. Алексей Фёдорович Канаев; 25 грудня 1921, Москва — 24 квітня 1997, Київ) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1946), в роки німецько-радянської війни помічник з повітряно-стрілецької служби командира 451-го штурмового авіаційного полку 264-ї штурмової авіаційної дивізії (5-й штурмовий авіаційний корпус 5-ї повітряної армії 2-го Українського фронту).

Після закінчення війни продовжував службу у Військово-повітряних силах. У 1955 році закінчив Вищі офіцерські льотно-тактичні курси. З 1956 року підполковник О. Ф. Канаєв — в запасі. Жив у Києві. Працював в обласному живописно-скульптурному комбінаті.
Працював у твор. об’єдн. «Художник» (1962–90-і рр.). Учасник всеукр. худож. виставок від 1967. Створював погруддя та пам’ятні знаки.

Тв.: погруддя – «Ю. Гагарін. Піонер космосу» (1962), «М. Каманін» (1980; колгосп ім. Калініна Кіровогр. обл.), «В. Ленін» (1985); пам’ятники полеглим односельцям у роки 2-ї світ. війни (1968, Іллінец. р-н Вінн. обл.; 1978, м. Ворожба Сум. обл.; 1979, радгосп ім. Ф. Дзержинського Микол. обл.); надгробок В. Захарчуку (1985; Луцьк).
Помер 24 квітня 1997 року. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

Мака́р Кіндра́тович Вро́нський (1 [14] квітня 1910, Борисов, Борисовський повіт[ru], Мінська губернія, Російська імперія — 13 листопада 1994, Київ, Україна) — український скульптор та педагог. Народний художник УРСР (1963).

Від 1949 року викладав у Київському художньому інституті, від 1963 року — професор. Майстерню Вронського закінчили В. Виноградський, В. Головко, В. Гречаник, С. Гонтар, П. Кальницький, О. Князик, Д. Красняк, А. Лендьєл, К. Лисенко, Г. Молдаван, О. Молдаван-Фоменко, Б. Никончук, О. Редька, Б. Ульянов, В. Фещенко, В. Шишов, В. Шкуропат.

Працював у галузі станкової та монументальної пластики.
Твори
Композиція «Устим Кармелюк» (1948).
Барельєфне погруддя Ф. Е. Дзержинського підземному переході біля входу на станцію «Дзержинська» (нині — «Либідська») Київського метрополітену (1984)[1]. Демонтоване на початку 1990-х років.

Пам'ятники
«Декабристи у Кам'янці» (1975, у співавторстві)
 
Тарасові Шевченку:
- пам'ятник у Палермо (тепер Оквілл), Канада (1949–1950)
  пам'ятник у Донецьку (1955)
  - пам'ятник в м. Шевченко (тепер Актау), Казахстан (1982)

 Олександрові Пушкіну у Тернополі (1959, у співавторстві)

Богдану Хмельницькому в Чигирині Черкаської області (1967; реконструкція 1974)
- в Кіровограді  (1995)
 
 Михайлові Коцюбинському у Вінниці (1989, у співавторстві)
 
Леніну:
- пам'ятник у Дніпропетровську (1957, у співавторстві)
- пам'ятник у Харкові (1963, у співавторстві)